14 жовтня  українці святкують одразу три свята. Перше – свято Покрови Божої Матері, друге – День українського козацтва, третє свято дуже молоде – День захисників і захисниць України. В рамках заходів до цієї дати у групах 1-ХТ-ВХК-5/9 та 1-ГРС-5/9 проведено урок історичної правди «Неоголошена війна. Щоденник пам’яті».

Україна на державному рівні почала відзначати День захисника саме 14 жовтня у 2014 році як відзначення мужності та героїзму захисників незалежності й територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг українського народу, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу.

Класна керівниця груп Галина Гаврилюк пригадала , що дату 14 жовтня для Дня захисників і захисниць України обрали невипадково. Історія цього свята має давню традицію. Найкращі традиції захисників минулого успадкували бійці сучасних Збройних сил України. З 2021 року цей пам’ятний день офіційно названий Днем захисників і захисниць України. Жінки ставали поряд із чоловіками на захист Батьківщини у різні періоди нашої історії.

Для українців сьогодні слова «захисник» і «захисниця» – не формальність чи красива фраза. Після 24 лютого 2022 року для всіх цивільних громадян України захист, який неймовірно дорогою ціною надають наші оборонці, – це те, що справді рятує від масових смерті, каліцтв, тортур, ув’язнень та переслідувань. Натомість у тимчасово окупованих містах і селах російський режим чинить злочини, які світ думав, що після Другої світової війни залишилися в минулому. Розпочата Росією війна у 2014-му, а потім і повномасштабне вторгнення спонукали сотні тисяч українців узяти до рук зброю і стати захисниками.

Студенти переглянули уривки з документальної кінострічки  «Неоголошена війна. Щоденник пам’яті» (2014 р.). Автор і режисер фільму Сніжана Потапчук говорить: « Це важка правда про цю війну від тих, хто рятує нас від новітнього агресора. В цій стрічці ми зберігаємо обличчя, думки, емоції й подвиги наших захисників. Щоб ніколи не забути самим і показати наступним поколінням. Щоб ця війна за Україну не залишилась білою плямою».

Сьогоднішні студенти у 2014 році були малими семирічними дітьми і моло що знали і розуміли. Але тепер, на двісті п’ятдесятий день повномасштабного вторгнення, студенти діляться своїми відчуттями і спогадами про перші дні війни. Адже серед студентів є діти учасників бойових дій, діти, чиї батьки боронять країну зараз.

Також своїми спогадами поділилася Ліза Сергієнко, яка з рідними втікала з Харкова від рашистських бомбардувань. Вона розповіла і про те, що її бабуся Кривошеєва Світлана Анатолієвна всі свої переживання викладає у щоденнику у віршах і прочитала деякі з них.

Евакуація з Харкова до Тернополя (березень 2022 р.)

Ми 11 днів сиділи в підвалі,

11 днів не їли, не спали,

А рашисти бомби на нас все кидали й кидали,

А ми з дітьми в підвалі від жаху страждали.

Як в жахливому сні ми в поїзд сідали,

Знову 20 годин не їли не спали,

Всі 20 годин на ногах ми стояли,

А малі діти у тамборі спали.

А бомби на нас все кидали й кидали,

Вони зовсім поруч десь розривались.

Ну хто дав вам право, російські солдати,

Грати нашим життям, як в лотарею:

Кому пощастило  - життя дарувати,

А кому ні – лежить під землею.

Нам пощастило – залишились жити,

До Тернопілля якось дістались,

Жінки, старі люди і малі діти

Хоч трохи вже посміхались.

На пероні нас гостинно зустріли

Нагодували і напоїли.

І я зрозуміла, що я  не сама!

Нас всіх об’єднала жахлива війна.

Ми єдиний народ і разом ми сила,

Господь дав нам великії крила,

Щоб могли ми далеко літати,

Українські пісні на весь світ заспівати.

 

Твердо віримо, що ця боротьба завершиться Перемогою.

НЕ ЗАБУДЕМО! НЕ ПРОБАЧИМО! НЕ ВІДСТУПИМОСЬ!

НЕ ВІДДАМО!