ТРАДИЦІЇ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ І КУЛЬТУРИ: ТРАНСФОРМАЦІЯ XXI СТОЛІТТІ
26 квітня викладачем Наталією Барською була проведена конференція серед студентів групи 2-ХТ-ВХП-6/11 «Традиції слов’янської писемності і культури: трансформація XXI столітті».
Конференція – презентація запропонована з нагоди вшанування Дня слов'янської писемності і культури з метою виховання здобувачів освіти в дусі патріотизму, пошани до своєї історії, культури, мови, формування та розвитку творчих здібностей, збереження історичної пам'яті, поглиблення знань про слов'янську культуру і її значення для розвитку національної культури.
Здобувачі освіти ділилися цікавими фактами з історії виникнення писемності і культури українського народу. Відзначили що спочатку писемність з’явилася у вигляді картинного листа (поліграфія), пізніше зображали подію, окремі предмети, умовні знаки, а тоді аж звуковий лист.
Студенти відзначили, що першими хто створив слов’янську абетку були Кирило і Мефодій – слов’янські просвітителі та провідники християнства. а перший алфавіт дістав назву «кирилиця», а слов’янська мова у середньовічній Європі стала третьою після грецької та латинської.
Одночасно зі створенням абетки брати працювали над перекладом зі старогрецької мови на старослов'янську Євангелія та Псалтиря. Загалом Кирило й Мефодій переклали значну кількість книг, що стало передумовою започаткування слов'янських літературних мов і книжкової справи.
Також здобувачі освіти відзначили, що просвітницька діяльність Кирила і Мефодія та їх учнів мала велике значення: вони підняли освіту і спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності.
Також учасники заходу говорили про те, що в наші дні є багато свідчень того, як в Древній Русі шанували грамоту і книги. Вчені-історики та археологи вважають, що загальна кількість рукописних книг до XIV століття складала приблизно 100 тисяч примірників. Ще в IX і X століттях були люди, які знали старослов'янську мову і застосовували кирилицю для державних документів. Але після прийняття християнства на Русі в 988 році, писемність стала поширюватися швидше. А старослов'янська мова, на який були переведені богослужбові книги, дуже близька до давньоруської, зрозуміла і доступна. Так поступово складалася давньоукраїнська літературна мова, з'явилися твори давньоруських авторів «Слово о полку Ігоровім», «Повчання Володимира Мономаха».
Отж, прослухавши і обговоривши витоки історії виникнення писемності і культури слов’ян здобувачі освіти зробили висновки:
-що виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу;
-вийшовши із родини слов’янських мов українська - стала невід’ємною частиною всесвітнього простору та є однією з наймелодійніших мов
-писемність, мова, культура – то є душа кожної нації, її найцінніший скарб, дзеркалом, яке відображає історію, звичаї та душу народу! У мові – наша давня й нова історія, ознака нашого національного визнання.
Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. Вона зберігає в собі фольклор, традиції, народні думи, пісні, танці тощо. Тож бережімо наші культурні надбання, передаваймо їх з покоління в покоління! Важливо берегти свою мову та культуру, аби вона не зникла та не розчинилась серед інших. Мова – це ще одна наша зброя у протистоянні ворогу.
Україна є невід’ємною частиною європейської родини, бо має одні витоки зі східно – та південоєвропейськими державами, спільну історію, писемність, культуру. І тому особливо в умах сьогодення наш спільний обов’язок зберегти і примножувати культурну спадщину, а також забезпечити розвиток сучасної української культури.
